Омельченко Н.В.

Тема. Людина має право на щастя (за романом І.Багряного «Тигролови»)
Мета:
·        висвітлити трагічні сторінки життя, шукань і прагнень І.Багряного, автора роману «Тигролови»;
·        вчити учнів концентруватися на проблемі та вмінні її розв’язувати;
·        стимулювати учнів до самоосвіти;
·        формувати вміння висловлювати думку, представляти творчі дослідження, сприймати та аналізувати отриману інформацію;
·        дати оцінку виховного значення твору;
·        розвивати критичне мислення, естетичний смак, інтерес до вітчизняної літератури;
·        виховувати прагнення до свободи як єдиної запоруки розвитку особистості, нації;
·        виховувати почуття власної гідності, любові до рідного краю.
Тип уроку: узагальнення та систематизації знань
Форма уроку: урок із застосуванням інтерактивних технологій (ток-шоу «Свобода»)
Обладнання: портрет І.Багряного, роман «Тигролови», мультимедійний проектор, уривок аудіозапису книги, уривок фільму «Тигролови», учнівські презентації, калинова гілка, вишитий рушник, бейджі з іменами та ролями учнів, уривки пісень «Я в чужині дивлюсь на небо», «Ти знаєш, що ти людина», «Я придумаю світ» («Пікардійська терція»).
Міжпредметні зв’язки: право, історія, психологія.
 У мені живе любов до свободи
і непохитна рішучість
не дати нікому себе поневолити
Шпільгаген
Хід уроку
І. Привітання. Побажання гарного настрою, позитивного спілкування, активної роботи.
ІІ. Мотиваційний етап
1.Забезпечення емоційної готовності до уроку
   Слава, успіх, визнання… Напевно, кожен із вас відчував, що то за щастя, коли все вдається. У такі дні ви відчуваєте в себе за спиною крила, а в тілі надзвичайну легкість.
   Спробуйте згадати те надзвичайне відчуття польоту, нехай ваше тіло зазвучить мелодією – і успіх вам забезпечений! І обов’язкова умова – ніколи не втрачайте надії!
На шляху до успіху вам допоможуть настанови:  (слайд)
Ø Є те, що я вмію краще робити за інших.
Ø Успіх – мій природний стан.
Ø Я  процвітаю.
Ø Я – успішна людина. Мені вдається все, за що я беруся.
Ø Усе, що відбувається, – для мого блага. Уже зараз закладаються найщасливіші можливості для мене
      Сподіваюсь, що і на сьогоднішньому уроці вас чекає успіх.
 Учитель. А зараз пропоную послухати притчу.
      Бог зліпив людину з глини, проте в нього залишився невикористаний шматок.
— Що ще зліпити тобі? — запитав Бог.
— Зліпи мені щастя, — попросила людина.
Нічого не відповів Бог і тільки поклав людині в долоню шматочок  глини, що залишився.
Учитель. Як ви розумієте цю притчу.
(відповіді 1—2 учнів)
Учитель. У романі І. Багряного «Тигролови», якому ми присвячуємо свій урок, є слова: «Сміливі завжди мають щастя». Вони рефреном звучать упродовж усієї розповіді про важкий шлях Григорія Многогрішного.
Проблемне питання. А чи справді у сміливих є щастя? На це та інші питання ми почуємо  відповідь на сьогоднішньому уроці.
ІІІ.Оголошення теми, мети, очікуваних результатів.
Звучить музична заставка передачі «Свобода»
Учитель: Увага! У прямому ефірі інформаційно-аналітичне ток-шоу «Свобода» та я його ведуча.
Тема сьогоднішнього ефіру: «Людина має право на щастя», а епіграфом є слова
відомого німецького письменника Фрідріха Шпільгагена: «В мені живе любов до свободи і непохитна рішучість не дати нікому себе поневолити»
Слайд «Тема» та «епіграф»
(учні записують у зошити)
   Сьогодні на уроці ми з вами повинні: (слайд)
— розкрити образ головного героя твору як людини могутньої волі й    незалежного духу;
— показати його біль, тривогу за долю України;
— дати оцінку виховного значення твору;
— мені дуже хочеться донести до вас саме через народознавчий, історичний аспект твору багатство української душі;
— ми будемо розвивати ваше критичне мислення, естетичні смак
и, ваші творчі здібності (а я впевнена, що кожен із вас — творча особистість);
— будемо формувати ваші вміння висловлювати власні думки
, представляти творчі дослідження, сприймати та аналізувати отриману інформацію;
— вчитися у самого митця та його героя, як у будь-якій ситуації залишатися Людиною.
Учитель. Із великим задоволенням представляю наших гостей: біографа, аналітика, історика, юриста, психолога, літературознавця, соціолога, журналіста.
Наша аудиторія сформована з прихильників творчості І.Багряного.
Учитель. І так, свобода — це:
1. Дискусія у студії.
2.Дослідження фахівців.
3.Голосування в аудиторії.
4.Журналістське розслідування.
Учитель. А що для вас є свобода? (відповіді учнів)
ІV. Актуалізація опорних знань.
Учитель. (слайд) Калинова гілка з України багато літ цвіте в Бразилії, Канаді, Сполучених Штатах, Австралії, Сибірі — у різних куточках Землі як продовження нашого роду. Українці своєю любов’ю і працею оживили чужу землю, відстояли себе по світах як нація і народ. Та повсякчас звертали свій погляд до матері України, щоб не перервалася пуповина, яка єднає з отчою землею.
Звучить пісня «Я в чужині дивлюсь на небо»
Учитель. Одним з тих, кому довелося дивитись на небо в чужині, був письменник-емігрант Іван Багряний.
Слайд. Портрет
Учитель. Запрошуємо біографа представити презентацію «Зелений Клин у долі І.Багряного».
Слайди (Виступ біографа — учнівська презентація)
     Учитель. У спогадах автора знаходимо рядки: «Країну, про яку я писав, я любив, я знав ту фауну й флору, й географію, як, може, не зна
є жоден професор, бо ту географію пройшов ногами. Я не просто писав, я жив!»
Учитель. (Запитання до учасників передачі.)
— Чи був сильною особистістю
 І.Багряний?
— А що означає слово «особистість»?
(відповіді учнів)
Вправа «Асоціативне сонечко»
(можливі асоціації — людина, індивідуальність, неповторність, досягнення поставленої мети, член суспільства, висока моральність, власний внутрішній світ, самовираження, фізична досконалість, духовне багатство).
Учитель. Жодне ток-шоу не проходить без соціологічного опитування.
— Ми теж проведемо соціологічне опитування. Прошу дати відповідь на дане питання глядачів та гостей:
Слайд (на екрані) Чи може особистість, живучи в суспільстві, бути вільною від нього?
Учитель. Соціолог збере результати і підведе підсумки.
V. Рефлексивно-оцінювальний етап — узагальнення знань з теми
Учитель. — Хто така людина? Що їй властиво? В чому сенс її життя? Над цим міркували наші аналітики.
Звучить пісня «Ти знаєш, що ти людина?».
Учитель. Автор роману «Тигролови» прагне переконати нас, що за будь-яких обставин особистість може і повинна бути Людиною.
Своєрідним «двійником», а також виразником поглядів І.Багряного є герой роману Григорій Многогрішний.
Учитель. До глядачів
— Що вам відомо про Григорія?
(Відповіді учнів)
Літературознавець Юрій Шерех переконаний, що хоча цей образ дещо ідеалізований, але прославляє «здоров’я, силу, лицарство і любов до людини та до свого народу».
Учитель. До вашої уваги уривок з аудіокниги.
(Звучить уривок з книги)
Учитель. Надамо слово історику.
Скажіть, будь ласка, що відомо про предків Григорія Многогрішного? Які риси він перейняв від них?
(Виступ історика)
    Учитель. А зараз запитання до юриста .
— Чи порушуються права людини у романі І.Багряного.
(Міні-дослідження).
  «Тигролови» — це твір-протест проти порушення елементарних прав людини. (В умовах тоталітарного режиму людина полює на людину).
Учитель. Послухаємо результати соцопитування.
( Соціолог зачитує результати).
Учитель. — Послухаємо думку глядачів з такого питання.
— Що допомогло Григорію Многогрішному вирватися з «пащі дракона», вижити і навіть поквитатися зі своїм запеклим ворогом?
(Відповіді учнів)
Учитель. Як ви вважаєте, виявити сміливість можна у будь-який час чи тільки в екстремальних ситуаціях?
(Відповіді учнів)
Учитель. Увага на екран. До вашої уваги уривок з фільму «Тигролови».
На екрані уривок з фільму «Тигролови» (пояснити чому героя звати Андрій)
Учитель. А тепер психолог розповість історію зворушливого кохання у романі? (Розповідь психолога)
 «Ніжна історія зворушливого кохання творить напружуючий інтерес і чари цієї книги», — відзначив німецький критик.
Учитель. Увага на екран. До вашої уваги уривок з фільму «Тигролови».
(На екрані уривок з фільму «Тигролови», епізод прощання з батьками)
Учитель. А тепер я хочу надати слово нашому журналісту, який проводив журналістське розслідування «Чим можна пояснити шалений успіх роману І.Багряного у німецьких читачів?»
   Учитель. (Метод «Прес»).  Слово  літературознавцю.
— На вашу думку, роман «Тигролови» за жанром пригодницький чи політичний?
   Учитель. Запитання до аудиторії.
— Чи можна Григорія назвати «суперменом» в сучасному розумінні? Чим він відрізняється від «кіношних» супергероїв?
(Відповіді учнів)
   Учитель. Так, Григорій Многогрішний – реальний приклад для наслідування. А давайте зараз уявимо таку ситуацію: наш герой хоче поділитися з вами якоюсь однією особистою рисою. Що б кожен із вас особисто для себе взяв від Григорія Многогрішного у доросле життя? Напишіть, будь ласка, це на аркушиках паперу перед вами.
(Аркуші приклеюють навколо портрета Григорія Многогрішного. Створюється психологічна модель ідеальної сучасної молодої людини.)
 Учитель. В Інтернеті стало модним проводити обговорення книги, обмінюватися враженнями від прочитаного. Я пропоную провести усний форум.
— Отже, які ваші враження від роману «Тигролови»?
(Відповіді учнів)
А ось подивіться що про даний твір думають учні інших шкіл. І взагалі, це один з найулюбленіших творів сучасних одинадцятикласників.
(На екрані «Форум»).

Презентація буктрейлерів(БУКТРЕЙЛЕР - ЦЕ СУЧАСНА ФОРМА РЕКЛАМИ КНИГИ) на твір І.Багряного «Тигролови».

VІ. Підсумки.
Учитель. І.Багряний та його герої — непересічні середньостатистичні громадяни, їм судилося народитися лицарями духу, стати безстрашними неприрученими «тиграми» у світі насильства, все життя бігти над прірвою страждань і безвиході і саме своєю сміливістю здобувати право на життя і на щастя, їх не могло вдовольнити маленьке, як шибка у вікні, щастя для себе. Вони прагнули щастя для свого «нещасного краю і народу».
    Читаючи роман, ми не знаходимо готових рецептів, як жити, щоб бути щасливими? Автор уникає моралей, він роздумує про життя , щастя, історію, пропонуючи нам, читачам, теж замислитися над тим, для чого ми живемо?
Група учнів готувала домашнє завдання — міні-проект «У чому наша молодь вбачає щастя»
Звучить пісня «Я придумаю світ».
VІІ. Оцінювання.
VІІІ. Домашнє завдання.
 1. Дати розгорнуту відповідь на запитання  «Чому сміливі завжди мають щастя»
     2. П
ідготуватися до контрольної роботи.
Учитель. Дякую за співпрацю. Час нашого ефіру вичерпаний. До побачення.
















Історик
      Дем’ян Гнатович Многогрішний — гетьман Лівобережної України (1668—1672). Був людиною твердої вдачі. Непоступливий і задиристий, зумів добитися звання чернігівського полковника. Ставши спільником Дорошенка, вів неприязні дії проти Москви.
     Бажаючи скінчити громадянську війну, пішов на переговори з Москвою, наполягаючи на звільненні українських земель. Дбаючи про порядок і спокій на Лівобережній Україні, гетьман поводився самовладно. Без старшинської ради проводив переговори, здійснював суд, накладав податки навіть на козаків та духовенство. Така тверда політика викликала незадоволення серед старшинської верхівки, яку він не допускав до влади.
Це були часи після громадянської війни, коли панувало безладдя та анархій, і лише сильна державна влада в особі Дем’яна Многогрішного могла повернути країні мир і добробут.
     Перш ніж московський уряд вирішив, як учинити з доносами на Многогрішного, проти гетьмана було організовано змову. Зраджений, він був відправлений до Москви. Старшина від імені всього малоросійського народу просила стратити гетьмана. Після довгих допитів та катувань їх вивели на страту у Москві. Однак цар прислав гінця з повідомленням, що смертну кару змінює на заслання у Сибір разом з родиною.
     Цей борець за вільне й достойне життя українського народу один з перших проторував шлях на Сибір для своїх онуків і правнуків.
     Уже з першого розділу роману ми довідуємося про те, що Григорій — нащадок гетьмана Многогрішного. Письменник, указуючи на генетичну спадковість головного героя, послідовно виписує його національний характер, людську гідність, мужність, рішучість. Як і його видатний історичний предок, Григорій зумів кинути виклик цілій системі з її загарбницькою політикою, ідеологією,  яка не змінилася з тих далеких часів.
Головному героєві судилася дорога в Забайкалля, на Сибір, туди, де свого часу побував Дем΄ян Многогрішний.

Літературознавець
За жанром роман  «Тигролови» І.Багряного  тяжіє до пригодницького, адже пригодницький роман — це літературний жанр, який характеризується напруженим розгортанням дії, екзотичним фоном подій, зображенням людини, сильної своїм інтелектом та єдністю з природою.
  Сюжет роману «Тигролови» насичений надзвичайними пригодами й характеризується несподіваними поворотами, динамічністю в розгортанні подій, благородством поведінки головних героїв, їхнім умінням знаходити вихід із численних екстремальних ситуацій, торжеством справедливості.
Подорожі, незабутні враження, небезпека від зіткнення з дикою природою, втечі, погоні, двобої, романтичне кохання в творі І.Багряного – все це постає перед читачем яскраво, зримо та захоплююче.

Біограф
    Іван Багряний пробув на Далекому Сході більше 5 років, спочатку як вигнанець, якому заборонили протягом трьох років проживати в Україні, а потім як каторжанин "Бамлагу". Він об'їздив цей незвичайний і дивовижний край, знайомлячись із екзотичною природою, побутом і традиціями місцевих жителів, захоплювався мисливством.
   Сам автор згадував: «Охотське море. Тайга. Тундра. Звіроловство. Були там поселення давно осілих наших людей з України. Мені не треба нічого вигадувати. Життя товпилося в моїй душі і виривалося, як Ніагара. Країну, про яку я писав, я любив, як свою другу батьківщину, хоч потрапив до неї невільником… Всі ці люди були тими, з ким я міг переживати втіху розмов на материній мові в далекій чужині та ще й невільником. Ті люди ніколи не випадуть з моєї пам’яті…Все це, сказати щиро, було мені навіть цікаво».
 Із цієї цікавості, очевидно, й народився роман «Тигролови».

Глядач про Григорія
       Головний герой твору — юнак-українець, за фахом інженер-авіатор, хоробра й гуманна людина. Многогрішний не дав себе перемолоти в тоталітарній м’ясорубці і був засуджений на 25 років до ГУЛАГу. Гордий нащадок першого каторжанина Сибіру, правнук гетьмана Дем’яна Многогрішного — Григорій Многогрішний не скорився, не змирився зі своїм нав’язаним насильно статусом в’язня. І хоч на кожній зупинці поїзда-дракона охоронці робили перекличку, він утікає від смерті, усвідомивши для себе головне: ліпше вмерти біжучи, ніж жити гниючи. Вистрибнувши на ходу із черева вогненного дракона-поїзда, Многогрішний відчув себе людиною, хоч і голодною, обірваною, скаліченою, але вільною і від цього щасливою. Опинившись наодинці із пралісом, юнак шукає їжу, ласує горішками бурундука, знаходить дикий часник, однак від голоду знесилюється і часто марить. Раптом випадково біля річки знаходить ніж і радіє йому як дитина. Григорій голиться, готуючись до далекої дороги у непрохідній тайзі. Та доля готувала йому нове випробування. Григорій рятує від ведмедя дівчину Наталку Сірківну із сім’ї переселенців. Довго хворіє, але любов до життя перемагає. Він стає братом і сином, чесним і сміливим мисливцем. Однак юнака не залишає ще одна проблема — знищити отого Людолова-Медвина, щоб такі, як він, не розмножувалися, як пошесть, не отруювали своїм існуванням світ. І борець здійснює вирок над злочинцем, зустрівши його раптово в тайзі. Григорій прагнув це здійснити і у в’язниці, і коли втікав з ешелону, і коли став тигроловом. Мета знищити Медвина як зло — це сенс його життя. Перемога Многогрішного — не є помста, це виконання обов’язку, яким керується у своєму житті головний герой.
      Глибока внутрішня порядність і культура поведінки Григорія простежується у всіх його вчинках та задумах. Понад усе цінуючи волю, виборюючи її з останніх сил, ризикуючи життям і безмежно люблячи його, він переживає, щоб не накликати біди на інших, не завдати комусь найменшої шкоди. Григорій не дозволяє собі бути нахлібником у добрих Сірків, опановує складне мисливське ремесло, ходить із сім’єю на полювання, хоч цим наражається на небезпеку. Та інакше не може. Піти з гостинної хати, не попрощавшись, не подякувавши за хліб-сіль, теж не може, і тому вертається назад, йде всю ніч, долаючи втому та бездоріжжя. І хоч смертельна загроза, що нависла над головою, стає при цьому ще ближчою, муки совісті зняті: «Григорій стяг шапку і опустився на коліна… та зміг видушити одне жалке слово: «Мамо. Простіть, коли чим завинив, може, вже й не побачимось…». Виявляючи тим свою повагу і доброзичливе ставлення до Сірків. «У сміливих щастя завжди є», — говорять збагачені життєвим досвідом Сірки, передбачаючи тим самим долю Наталки і Григорія. У пошуках щастя закохані переходять укриті снігами простори тайги, долаючи прикордонні перепони.

Журналіст
У Німеччині вже багато років існує звичай: у родині на 18-річчя синові дарують книгу зі словами: «Пам΄ятай, що у цьому світі ти багато чого вартий, а для цього ти повинен завжди залишатися людиною!»
    "Тигролови" в німецькому перекладі здобули назву "Закон тайги". Німці читають цю книжку з великим задоволенням.
    Молодь завжди захоплюється сильною особистістю, саме таким є Григорій.  Відомі своїм практицизмом європейці купували книгу своїм дітям з виховною метою, щоб читали, знали, що життя сповнене труднощів та випробувань і треба бути готовими до них. А також зарубіжних читачів зацікавило уміле зображення майже незайманої, дикої природи, яка своєю екзотичністю викликала інтерес у громадян обжитої та густозаселеної Європи.
Роман став настільною книгою німецької молоді, бо твір вчить підніматися над муками, жити в будь-яких умовах, виживати в екстремальних ситуаціях.

Глядач
   Так, І.Багряний був сильною особистістю. Життя дуже жорстоко обходилося з ним.З дитинства його оточувала неприваблива пореволюційна дійсність, потім супроводжували постійні переслідування, заборони, стеження, наклепи, ув'язнення, заслання, концтабір. Нарешті, він у кратері еміграційного життя, активний, діяльний, має власну думку—всім невгодний, постійно під обстрілом чиєїсь заздрості, підлості, ідеологічного тиску. А скільки бруду виливалося на його ім'я в той час на Україні! І на цьому непривабливому тлі Іван Багряний не схитнувся, до останніх днів зберіг чистоту душі. Він був сильною, надзвичайно мужньою особистістю. Хворів на цукровий діабет, сухоти, мав серцеву недугу, витримав кілька операцій. «Сад Гетсиманський», «Людина біжить над прірвою» писалися на лікарняному ліжку... Сам тримався стійко і мужньо, тож не дивно, що такі самі і його герої. Вони просто не могли бути інакшими, слабкими і немічними духом.
     До останніх хвилин не випускав із рук пера. На столі залишився лист, звернений до друга, якого так потребував на чужині:
«Друже мій!
   Я вже задихаюсь. Щоб уявити, якого несамовитого напруження нервів і волі треба мені для витримування всієї зливи мерзоти (такої безконечної, такої немилосердної), треба взяти лише до уваги, що моя душа від природи —це душа поета і митця. А значить, вона зовсім не пристосована таку мерзоту витримувати—не має панцира, та все це я витримувати мушу. Мушу! Хто зрозуміє це слово?! Тому я зціплюю зуби, нагинаю голову й іду до кінця мого призначення... Серце кожного поета і романтика мусить іти на Голгофу».
Психолог
    Про кохання написано тисячі книг. Здавалося б, уже нічого нового про нього не скажеш. Але через неповторність людських характерів і особистостей воно кожного разу дає новий сюжет, нову небачену картину життя.
    Так і в книзі І. Багряного «Тигролови». Випадково на життєвій дорозі зустрічаються юнак і дівчина. Він — її рятівник від лютого звіра, герой. Обоє молоді, красиві, розумні, сміливі. І ніякого третього між ними, як це часто буває. Але дуже непросто складаються стосунки молодих людей. Григорій —досвідчений не лише в житті взагалі, а, мабуть, і в коханні. Ось його роздуми, як вчинити зі своєю любов’ю до Наталки: «Борюкався сам з собою, не знав, як бути. Піти уторованим шляхом і добиватися приязні, залицятися, зваблювати, задурювати він не смів і не міг. Та й ба, всі засоби з випробуваного запасу всесвітніх залицяльників тут були б безсилі. Це не та людина, це щось інше».
    Вона ж — лісовичка. Суворе тайгове життя загартувало її характер, зробило гордою.
    Григорієві здавалося, що Наталка «навіть у голову собі не клала того, що з ним діялось. Вона — дитя ще не займаного спокою. Вона, здавалось, навіть не розуміла, що воно таке, те кохання». Постійно кепкувала з хлопця, гостро й нетерпляче реагувала на вияви Григорієвих почуттів. Проте дівчина таємно піклувалася про Григорія. То послала свого собаку, коли той ледь не заблукав, полюючи на рябців. То приїхала сама аж на схили Сіхоте-Аліня. Іншим разом врятувала від снігової заметілі й диких звірів, ледь не заблукавши з ним і сама. Але образилася за мимовільний Григоріїв поцілунок, коли вона спала. Григорій дуже переживав тоді, не йшов до табору, аж поки не почув веселий сміх цієї «химерної» дівчини.
     Многогрішний, закохавшись у Наталку, милувався нею («Спостерігав годинами. Гнучка, як вуж, граційна, як мавка, вона таїла в собі дивну силу.Поєднання дівочої краси та чар з дикістю майже первісною, неприступною»). Як міг хлопець боровся зі своїм почуттям. Тікав у ліс, занурювався у річку, стояв під водоспадом. Бо «з його становищем він просто не мав права. Хто він? Вепр, що сховався в хащах від мисливців. Без права на життя, без пашпорта. Вепр! Завтра його вислідять, і треба буде кидатись напропад, ламаючи кущі головою. Або йти грудьми на видиму смерть. І якби дівчина відповіла на його почуття, то це було б велике нещастя для обох».
    Але кохання не кидало його. І розум підкорився серцю. Один із розділів роману так і називається: «Заколот і капітуляція». Григорій терпів, але коли б йому запропонував хто покинути все і піти, навряд чи зміг би й чи схотів би, бо «він був щасливий біля неї. Він відчував, як у нім кипіла і вирувала кров від самого звучання її голосу. Голос той відгукувався у нім дивним, багатим відгуком, з болем, з мукою. І це було щастя. Болюче, але велике, майже не досяжне для розуму щастя. І розум капітулював».
    Це щастя і спокій зникли в одну мить, коли сталося несподіване. По деяких прикметах Григорій Многогрішний дізнався, що в тайзі перебуває його запеклий ворог, слідчий Медвин, якому він поклявся помститися й за себе, й за тисячі замучених ним людей. Акт справедливої помсти відбувся. А цей вчинок поклав край усьому: «Все відтяв за одним разом — і ворогів, і друзів, і спокій, усе…»
      Першим, що побачив юнак після цього, були… очі закоханої Наталки. Мусив пояснювати свій вчинок, розказувати свою страшну таємницю арештанта й утікача. Дівчина серцем повірила, що Григорій вчинив справедливо, але не могла змиритися з розлукою. Вона переборола свою дівочу сором’язливість і виказала разом усе, що так довго приховувала: «…враз нагло раптом припала до нього і вибухнула буйним плачем. Безпорадно, по-дитячому. Ясно — це розставання. Це навіки. Боже мій! І поцілувала… Ой, як шалено! Все вклала в цей поцілунок, всю душу».
    Бачачи неминучість розлуки, Наталка зібрала всю свою мужність і гордість, віддала Григорієві власний вінчестер, порадила, куди йти, і пішла зі слізьми геть.
       Григорій рушив до кордону, змагаючись із самим собою: зайти чи не зайти попрощатися з сім’єю, яка замінила йому рідну? Зайти — наразити на небезпеку себе і їх, травмувати ще раз серце коханої; не зайти — образити навіки близьких людей. Благородне серце Григорія обирає небезпечніше, але людяніше.
      Коли прощався з батьками,  Наталка  вийшла до кімнати, потім ввійшла одягнена, як на полювання. Стала проти Григорія і мить дивилася йому у вічі з мукою, із запитанням. І, знайшовши там відповідь — любов, взяла коханого за руку й опустилася перед враженими батьками навколішки для благословіння.
      Батько суворо подивився на юнака, але дівчина не дала йому сказати: «Григорій не має права говорити! Я знаю, що він скаже! Але він збреше! Він зрадить сам себе ради вас. …Я мовчала довгі місяці, як камінь. Я змагалась із собою… Я не знала, а сьогодні — я бачу, тепер я бачу, що загину. То ж ваша кров у мені. Ви ж знаєте, що я ваша дочка… Не губіть же мене!»
   А Григорій, розуміючи, до чого може дійти, «мовчки опустився на коліна поруч, тяжко похиливши голову, як під сокиру; бачив, що дівчина може переступити батьківське слово заради нього».
     Чому ж юнак тяжко голову похилив, «як під сокиру»? Мабуть, розумів, на яку жертву йде кохана, нехтуючи власною безпекою та благополуччям.
Разом доля пронесла їх крізь нетрі густі, крізь неміряні простори тайги, занесла аж на той бік Амуру, туди, де їх ніхто не знайде, де живе їхнє світле та чисте кохання. За ними крок-у-крок йшла їхня смілива любов, бо "...сміливі завжди мають щастя".
Глядач
— Що допомогло Григорію Многогрішному вирватися з «пащі дракона», вижити і навіть поквитатися зі своїм запеклим ворогом?

    Усю поведінку героя зумовлює могутня воля не просто до життя, а й до життя, гідного людини. Це бунтарство з юних літ, непримиренність до більшовизму, а при ув’язненні — постійне шукання й використання шансів для виходу на волю. Саме тоді формується життєве кредо: «Краще вмерти біжучи, ніж жити гниючи». Григорій належить до людей, яких скорити неможливо. Надто багато в нього власної гідності й відповідальності за долю Вітчизни.


          Глядач
— Чи можна Григорія назвати «суперменом» в сучасному розумінні? Чим він відрізняється від «кіношних» супергероїв?

      Григорій за всіма ознаками підпадає під таке визначення. Та справа у тому, що від звичних для нашого глядацького кінодосвіду уявлень про супермена, для якого головними ознаками є фізична сила, мужність та наполегливість у досягненні мети, Григорій відрізняється неабияким інтелектом, гуманністю, високою моральністю.
     Принцип «мета виправдовує засоби» не для нього, він просто довершена у всіх відношеннях цілісна особистість.




   


Комментариев нет:

Отправить комментарий